Пользовательское соглашение

Разработка внеклассного мероприятия для 10-11 классов по украинскому языку и литературе. Літературна кав’ярня «Тричі мені являлася любов…» (до 160-річчя з дня народження І. Франка й до 100-річчя з дня його смерті)

Автор публикации:

Дата публикации:

Краткое описание: ...


Донецька загальноосвітня школа

I-III ступенів №91

Міністерства освіти і науки

Донецької Народної Республіки








Літературна кавярня

«Тричі мені являлася любов…»

(до 160-річчя з дня народження І. Франка

й до 100-річчя з дня його смерті)


З педагогічного досвіду

роботи учителя

української мови та літератури

Ткаченко Валентини

Гаврилівни









Донецьк

2016

Пояснювальна записка


«Тричі мені являлася любов…», - так скаже в одноіменному вірші Іван Франко. З часом він назве імена жінок, які за признанням самого поета, мали величезний вплив на його життя і творчість: Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, Целіна Зигмунтовська і його дружина – Ольга Хоружинська.

Сценарій літературної кав’ярні передбачає показати внутрішній світ І. Франка, ті добрі й щирі почуття, з якими письменник йшов до людей.

Сценарій літературної кав’ярні хоче доказати, що полумяний революціонер, яким був І. Франко, мав любляче серце не менш полумяного лірика.























  1. Вступне слово вчителя української мови та літератури

  2. «Тричі мені являлася любов…» І. Франко (роль Франка виконує учень)

  3. Ольга Рошкевич – перша щира вічна любов… (1 учениця)

  4. Пісня «Час рікою пливе»

  5. Сцена із пєси І. Франка «Украдене щастя»

  6. «Явилась друга…» І. Франко (2 учениця)

  7. «Явилась третя…» І. Франко (3 учениця)

  8. «Чого являєшся мені у сні…» (Виразне читання)

Інсценізація поезії І. Франка «Червона калино, чого в лузі гнешся?..»

  1. Пісня «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…»

  2. Слово учителя української мови та літератури (4 учениця)

  3. Заключне слово вчительки української мови та літератури





















Вступне слово вчителя української мови та літератури

Цього року виповнюється 160 років з дня народження, 100 років з дня смерті Великого Каменаря І. Франка. «Тихий і непомітний поки мовчить. А заговорить – і вас здивує, як ця невисока фігура росте й росте перед вами, як у казці. Вам стане тепло й ясно од світла його очей, його мова здається не словом, а сталлю, що бє об кремінь і сипле іскри» - так сказав про І. Франка товариш по перу, друг і однодумець М. Коцюбинський.

І. Я. Франко був людиною, яких не часто народжує наша земля. Це був письменник, який глибоко володів психологією людини, сучасників вражала в ньому феноменальна память, енциклопедична освіченість (знав 16 мов). Це була геніальна людина. І. Франко для нас є школою мудрості, незвичайного громадського обовязку, зразком працездатності (кількість творів не вміщається навіть у 50 томів. Будучи паралізованим, диктував свої твори дружині, а пізніше – студентам, що організували біля нього чергування). Яка надзвичайно самовіддана, безкорислива людина! Рідко хто у світовій літературі може зрівнятися з ним у творчих звершеннях.

І. Франко – це письменник, і літературний критик, і публіцист, і фольклорист, і історик. Він був редактором і видавцем. Він був людиною з великої літери. І ось про нього як людину маємо сьогодні більше дізнатися.

[pic]










І. Я. Франко (роль виконує учень)



Тричі мені являлася любов –

Тричі мені являлася любов.

О [pic] [pic] дна несміла, як лілея, біла.

З зітхання й мрій уткана, із обнов


Сріблястих, мов метелик, підлетіла.

Купав її в рожевих блисках май,

На пурпуровій хмарі вранці сіла.


І бачила довкола рай і рай!

Вона була невинна, як дитина,

Пахуча, як розквітлий свіжий гай.



[pic]


















Роль Ольги Рошкевич виконує учениця

Тричі мені являлася любов "

Одна несміла, як лілея біла..."

(1874-1884)


Тричі мені являлася любов..." Так писав у своєму однойменному вірші з болем, з сумом, з розпачем, з любов 'ю Великий Каменяр.

Потім він назве імена жінок , які за признанням поета, мали величезний вплив на його життя і творчість: Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, Целіна Зигмунтовська, а четверта - його дружина Ольга Хоружинська.

Велике і чисте кохання виникло у молодого юного Франка до Ольги Рошкевич ще в студентські гімназичні роки, коли він був репетитором сина священика Рошкевича. В цій сім "і він познайомився з його донькою - Ольгою, красивою, щирою, вольовою дівчиною. У цей час молодий Франко вже поринув у революційну діяльність: бунтував селян, писав революційні вірші. Батько Ольги, священик, про це дізнався і зробив все, щоб Франко і Ольга не були разом. І свого добився. Вона під тиском батьків вийшла заміж за далекого родича Озаркевича. Але ще довго вони листувалися, зустрічалися.

Але все далі віддалялися.

[pic]













Виконується пісня

Час рікою пливе

Час рікою пливе

Як зустрів я тебе

Як зустрів я тебе, моя пташко.

[pic]

Довго - довго, дививсь

Марно очі трудив

Та впізнати тебе було важко.

Ти висока, струнка

В тебе руса коса,

В тебе очі сумні, невеселі.


А уста вже не ті,

Не солодкі такі

Скажи, хто цілував їх без мене?

Як почуєш колись

Біля свого вікна

Хто зітхає так сумно, важко.

[pic]

Не вставай, не будись

Не тривож свого сна,

Не тривож свого сна, моя пташко.

Як зустрінеш колись

Привітай, посміхнись

Зустрічай, як колись зустрічала.


Бо пройшли вже роки

І ми стали батьки,

Але наша любов не пропала.



«УКРАДЕНЕ ЩАСТЯ»

ДРАМА З СІЛЬСЬКОГО ЖИТТЯ

[pic]





























Дійові особи:

М и к о л а З а д о р о ж н и й — чоловік літ 45. невеликого росту, похилий, рухи повільні.

А н н а — його жінка, молодиця літ 25.

М и х а й л о Г у р м а н — жандарм, високий, здоровий мужчина, літ 30.

О л е к с а Б а б и ч — селянин, літ 40, сусіда Миколи

Н а с т я — його жінка, літ 35.

В і й т — селянин, літ 50.

Ш л ь о м а — арендар.

Селяни, селянки, парубки і дівчата, музики і т.д.

Діється коло 1870 року в підгірськім селі Незваничах




[pic]




















ДІЯ ЧЕТВЕРТА


Ява друга

Жандарм і Анна

Ж а н д а р м (входить) Добрий день, Анно! Ти сама?

А н н а(випускає з рук мотовило і веретено). Ах! То ти? Де ж се ти так довго?

Чому не приходив тільки й час?

Ж а н д а р м. Де чоловік?

А н н а. А он у стодолі молотить.

Ж а н д а р м. Ну, що ж він?

А н н а. Як то що?

Ж а н д а р м. Не дорікає тобі, не б'є, не сварить?

А н н а. Він? Ані словечка. Навіть не питався, чому я не приходила до нього до арешту. Крутиться по хаті, нишпорить по господарстві по-давньому.

Ж а н д а р м. Ну, а ти не почала з ним розмову?

А н н а. Про що ж я буду з ним говорити? Обрид він лені. Лучче б був гнив собі в криміналі.

Ж а н д а р м. Ну, а як гадаєш, знає він про те що зайшло між нами?

А н н а. А хто його знає? Мені навіть натяком одним не дав сього пізнати.

Ж а н д а р м. Ну, але, може, сусіди наговорили йому?

А н н а. Нехай собі! Не боюсь я його.

Ж а н д а р м. Ну, я також не страшків син. Але тепер я не хочу з ним балакати. Я так тільки на хвильку забіг Мушу ще піти до війта віддати йому письмо, а відтак прийду до вас на кілька годин. Прощавай! (Забирає карабін і відходить).

А н н а. А приходи! Ждатиму з підвечірком! (Береться знов мотати). Так, він бачив нас. Ну, і що з того? Коли досі очі не повилазили, то мусив бачити. Не тепер, то в четвер був би побачив. Я ховатися від нього не думаю. Нехай робить зі мною, що хоче! (Рахує потихо нитки, зав'язує пасмо).





Ява третя

Микола і Анна.


М и к о л а. Та хіба вже так зробити. (Бере прядиво, вбиває в стіл шило, робить з прядива космики, наслинює їх і починає плести. Анна мотає далі, шепотом мислячи нитки Микола по хвилі). Анно!

А н н а. Чого тобі?

А н н а. Ну, чого тобі від нього треба?

М и к о л а. Я знаю, ти ще дівкою любила його... і тепер любиш.

А н н а (перестає мотати і глядить на нього). Ну, і що ж з того?

М и к о л а. Бо... бо... моє рветься. (Встає і наближається швидко до неї). Анно!

Невже ж ти мене так... так ані крихітки не любиш?

А н н а. Ні.

М и к о л а. І ніколи не любила?

А н н а. Ні.

М и к о л а. І не можеш присилувати себе, щоб хоч жити зі мною по-давньому?

А н н а. Ні. (Звішує голову). Пропало вже.

А н н а. Цить, Миколо, не плач! І на мене вини не звертай. Ти ж знаєш добре, що й моєї вини тут мало.














ДІЯ П'ЯТА

Ява друга

Ті самі. Входять жандарм і Анна.

Ж а н д а р м (трохи підпитий). Го, го, го! А тут що? Празник якийсь, комашня чи поминки?

М и к о л а. Та поминки, поминки справляю.

Ж а н д а р м. А по кім?

М и к о л а. По собі самім. По своїй чести, по своїм супокою, по своїм життю.

Ж а н д а р м (іде до стола — люди розступаються перед ним, він сідає. Анна також сідає на припічку). Ага, ти, бачу, вже трохи теє... язиком путаєш!

М и к о л а. Як то путаю? Я не путаю, я правду говорю! То ти, Михайле, моє життя попутав, так що й кінця не найду.

Ж а н д а р м. От, Миколо, не молов би дурниць, та й ще при чужих людях, а радше частуй гостя.

М и к о л а. Ой участував ти мене! Не такого ти частунку від мене варт !

Ж а н д а р м (схапується і підступає до нього) Що ти говориш, що? Якого частунку?

М и к о л а (плює йому в лице). Ось якого, коли хочеш знати.

Ж а н д а р м (б'є його кулаком у голову). Ось тобі за це!

Микола падає на землю. Люди кидаються до Миколи, Анна до Михайла.














І. Я. Франко (роль виконує учень)

Явилась друга - гордая княгиня,


Бліда, мов місяць, тиха та сумна,

Таємна й недоступна, мов святиня.

Мене рукою зимною вона

Відсунула і шепнула таємно:

«Мені не жити, бо дай умру одна!»

І мовчки щезла там, де вічно темно.



[pic]


[pic]


















Роль Юзефи Дзвонковської виконує учениця

« Явилася друга - гордая княгиня »


Юзефа Дзвонковська - надзвичайно вродлива, розумна полька. Учасниця революційного гуртка, де в основному була молодь. Франко познайомився з нею - закохався. Після Ольги, після розлуки з нею - це було щастя. Він просить ії руки: Але дівчина - відмовила. Чому? Франко думав, що це тому, що вона аристократка:

Я й забув, що то осінь холодна,

Я й забув, що то смерті пора,

Я й забув, що ти кров благородна,

Що між нами безодня стара.

У чому була причина?

Юзефа була хвора на туберкульоз. Знала, що скоро помре. Тому відказала Франку.

Чи ж не благородство?!

Вона зреклася його, заради нього.


[pic]















І. Я. Франко (роль виконує учень)


Явилась третя - женщина чи звір?


Глядиш на неї - і очам приємно,

Впивається її красою зір.

То разом страх бере, душа холоне,

І сила розпливається в простір.





[pic]




















Роль Целіни Зигмунтовської виконує учениця

«Явилась третя...- і очам приємно...»


Це їй, Целіні Зигмунтовській, присвятив І. Франко цикл любовної лірики «Зів 'яле листя»

У музеї Івана Франка збереглась скромна фотографія Целіни. Вона сфотографована в претензійно-кокетливім профілю. Цей знімок - остаток спопелілого жару великого серця Івана Франка.

Хто ж вона ця жінка, яку полюбив Франко, і яка так і не відповіла йому на його почуття?

Целіну виховувала тітка: трохи знань, трохи порядності, трохи лицемірства - повно чарівності. Все виховання зводилось до того, щоб вигідно вийти заміж. Свою кар'єру Целіна починає на львівській пошті. Отут, біля поштового віконця, Франко вперше побачив Целіну - закохався. Целіні ж Франко не сподобався: рудий, бідно одягнений і прізвище ні про що не говорить. Тітці теж не сподобався бідний Франко. Дівчина виїжджає зі Львова, а через деякий час приходить звістка, що вона виходить заміж. Цикл першого смутку «Зів'яле листя» завершується словами:

Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі,

Розвійтеся, як тихе зітхання!

Незгойні рани, невтомні жалі,

Завмирає в серці кохання.

Через деякий час у 1892 році Целіна з'являється у Львові. Сама, без чоловіка. Лише тепер Франко дізнається, що вона ніколи не була замужем... Чутки про заміжжя були не правдивими. Іван Франко тепер уже був одружений. Целіна виходить заміж за чиновника, працівника суду, правда, старшого за неї на 23 роки. Але багатого... Франко ж пише:

Ось тут моє щастя!

Як близько! Як близько!

Та як же далеко навіки!

Отже збірка «Зів'яле листя» - втрачені надії, втрачена любов, але жити треба! Є громадський обов'язок , є життя, є боротьба. Треба знайти


сили, щоб встояти, і ці сили дають йому його любимі жінки - Ольга Рошкевич,

Юзефа, Целіна:

Я не тебе люблю, а ні

Люблю я власну мрію,

Що там у серденьку на дні.


[pic]



























[pic]

І. Я. Франко (роль виконує учень)

Чого являєшся мені

У сні?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні,

Сумні,

Немов криниці дно студене?

Чому уста твої німі?

Який докір, яке страждання,

Яке несповнене бажання

На них, мов зарево червоне,

Займається і знову тоне

У тьмі?


Чого являєшся мені

У сні?

В житті ти мною згордувала,

Моє ти серце надірвала,

Із нього визвала одні

Оті ридання голосні —

Пісні.

В житті мене ти й знать не знаєш,

Ідеш по вулиці — минаєш,

Вклонюся — навіть не зирнеш

І головою не кивнеш,

Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,

Як я люблю тебе без тями,

Як мучусь довгими ночами

І як літа вже за літами

[pic]

[pic]

Свій біль, свій жаль, свої пісні

У серці здавлюю на дні.

О, ні!

Являйся, зіронько, мені

Хоч в сні!

В житті мені весь вік тужити —

Не жити.

Так най те серце, що в турботі,

Неначе перла у болоті,

Марніє, в'яне, засиха,—

Хоч в сні на вид твій оживає,

Хоч в жалощах живіше грає,

По-людськи вільно віддиха,

І того дива золотого

Зазнає, щастя молодого,

Бажаного, страшного того

Гріха!












[pic]



Поезію інсценують учні 5 класу


Червона калино, чого в лузі гнешся?

Чого в лузі гнешся?

Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?

До сонця не пнешся?


Ч [pic] и жаль тобі цвіту на радощі світу?

На радощі світу?

Чи бурі боїшся, чи грому з блакиту?

Чи грому з блакиту?


Не жаль мені цвіту, не страшно і грому,

Не страшно і грому.

І світло люблю я, купаюся в ньому,

Купаюся в ньому.


Та вгору не пнуся, бо сили не маю,

Бо сили не маю.

Червоні ягідки додолу схиляю,

Додолу схиляю.

[pic]

Я вгору не пнуся, я дубам не пара,

Я дубам не пара;

Та ти мене, дубе, отінив, як хмара,

Отінив, як хмара.







Виконується пісня

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,

Чом твоє серденько — колюче терня?


Чом твої устонька — тиха молитва,

А твоє слово остре, як бритва?


Чом твої очі сяють тим чаром,

Що то запалює серце пожаром?


Ох, тії очі темніші ночі,

Хто в них задивиться, й сонця не хоче!


І чом твій усміх — для мене скрута,

Серце бентежить, як буря люта?


Ой ти, дівчино, ясная зоре!

Ти мої радощі, ти моє горе!


Тебе видаючи, любити мушу,

Тебе кохаючи, загублю.


[pic]










Слово учителя української мови та літератури


Але була і четверта доля у житті І. Я. Франка... Це була жінка, котра була поруч... Його дружина, з якою він прожив довге подружнє життя, виховав прекрасних дітей. Це - О. Хоружинська, яка пережила свого чоловіка. Після смерті чоловіка Ольга переїжджає ближче до Львова, живе в сестри, а потім у дружини брата чоловіка у Львові. Перед смертю Франко переказував, щоб Ольга прийшла попрощатися. Але., вона твердо казала: «Ні». Його несли перед її вікнами. У хаті були люди, була донька. Вони бачили, як Ольга підійшла до вікна, відхилила фіранку і тремтячою рукою поблагословила його на вічний спочинок. Вони любили один одного. Він боровся за свою любов, як міг.



[pic]



















Роль Ольги Хоружинської виконує учениця

Із листа І. Франка до А. Ю. Кримського «З теперішньою моєю жінкою я оженився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою, і то більш освіченою, курсисткою...»

«Жінка, котра була поруч...» Взимку 1885 року Іван Франко вперше приїхав у Київ. Тут він знайомиться з багатьма письменниками та діячами української культури, які входили у гурток «Громада». Активними учасниками «Громади» було молоде подружжя Трегубових, з якими близько і познайомився Франко. Саме тоді в Київ з Харкова приїздить у гості до Трегубових Ольга Хоружинська. Закінчила інститут благородних дівиць, була слухачкою Вищих жіночих курсів, була дівчиною демократичних поглядів. Зразу ж упала в око Франкові. Він їй теж сподобався, як людина, як демократ.

На початку березня Франко повертається у Львів і незабаром просить Трегубових посватати за нього Ольгу. Ті порадили самому звернутися до Ольги з пропозицією руки і серця. Франко пише листа Ользі. Він просить її руки холодно і розсудливо, не признаючись у коханні. Так! Це не лист до Ольги Рошкевич, де він весь палав від любові і пристрасті.

Ольга сумнівається, бо ж знає що, Галичина - чужий для неї край, що Франко не палає любов'ю до неї, що він «з тюрми не вилазить». І згодилася... Іван Франко ще довго листується з Ольгою. Ольга їде у Львів і там зустрічається з Франком. Франко остаточно заполоняє серце Хорунжівни, признаючись їй у коханні. 16 травня 1886 року відбувається шлюб Івана Франка з Ольгою Хоружинською. Таємна поліція вже опікувалась Франком і молоді виїхали з Києва до Львова.

І почались для Ольги муки життя: вона не була практичною, доброю хазяйкою, бо виросла в буржуазній сім'ї з прислугою. Та й місцеві не прийняли цю русинку як рідну. Стала чужою серед своїх.

Незабаром сім'ю почали переслідувати злидні: із заробітками у Франка не складалося, хоч Ольга багато допомагала йому у видавничих справах. У 1900 році їй виповнилось 36 років.



Важке життя, постійне нервове напруження порушило психіку Ольги. Вона захворіла, стала боятися людей. Хоч і будинок вони збудували, і діти росли хорошими, ладу в сім'ї вже не було. До того ж захворів і сам Франко, простудившись на полюванні. Старший син Андрій умирає від хвороби, це впливає на здоров'я і Франка і Ольги.

У 1916 році в муках помирає Франко. Ольга в цей час лікується у божевільній. У 1941 році її не стало.

Коли сонце хилиться на захід і його промені пробиваються крізь густі крони дерев, довга тінь од скелі з могти Франка пригортає до себе ії могилу.

Вона з ним завжди...

[pic]






















Заключне слово вчительки української мови та літератури


І ось ми з вами, діти, перегорнули декілька сторінок життєпису Великого Каменаря. Доля до нього була доброю і злою, мудрою і вимогливою, чесною і несправедливою. Він любив і боровся, перемагав і зазнавав поразки. Але завжди, у всьому, залишався ЛЮДИНОЮ.


А як мільйонів куплений сльозами,

День світла, щастя й волі засвітає,

То чінь в новім, великім людськім храмі

Хтось добрим словом і мене згадає.

Так думав поет.

Його сподівання справдились.

Ми сьогодні згадали його добрим словом.


[pic]